Обличчя студентської революції

Близько 8 тисяч студентів київських ВНЗ у середу вийшли на попереджувальний страйк, вимагаючи у влади підписати Угоду про асоціацію з ЄС. У четвер вони проводять масовий студентський марш.

Кореспондент Insider став свідком підготовки страйку за день до акції. Близько 50 студентів різних вишів зібралися у "Глобусі" на Майдані, щоб розробити маршрут ходи, визначити координаторів і організувати роздачу листівок. Ми також поговорили з молодими людьми, які вже стали обличчями студентської революції.

Студенти під час попереджувального страйку в середу. Усі фото Максима Кудимця, Insider

Тарас Бойків, 22 роки, факультет інформатики і обчислювальної техніки. Очолив студентську координаційну раду, яка організовує вихід студентів усіх київських ВНЗ на страйк. Заперечує, що є лідером мітингуючих студентів, бо рішення у спільноті приймають консенсусом. До спільноти входять близько 50 представників ініціативних груп з усіх київських університетів.

"За нами стоять сотні студентів. У кожному ВНЗ були свої університетські активісти, які не знали одне одного, але всі зустрілися на Майдані або в соцмережах і об’єдналися.

Ми знаємо про студентські страйки 1990-х років і також готові підняти людей. Ми це робимо не для "телевізора". Ми готові відстоювати європейську освіту, брати на себе відповідальність. Уже 10 років говорять, що наші університети мають бути європейськими, але поки що це просто слова. З нашими думками не рахуються.

Наші дії не настільки чітко сплановані, щоб знати зараз, що ми робитимемо, якщо Угоду про асоціацію не підпишуть. Ми просто віримо, що здоровий глузд переможе, і студенти зроблять свою справу. 2004 рік показав: люди готові вийти, Євромайдан демонструє це знову. Рана трохи зажила, але тепер нове покоління готове виходити на вулиці".

Олександр Іванов. Аспірант в Університеті Гронігена, Нідерланди, спеціальність – прикладна математика. Приїхав в Україну, щоб побути з сім’єю, але з першого дня Євромайдану бере участь у протестах. В останні дні приєднався до студентських страйків. Разом з іншими активістами за два дні поширив 50 тисяч листівок.

"В один із днів ми роздркували листівки і пішли у виші – агітувати студентів. Ситуація виглядала плачевною – ніхто не знав про Євромайдан, нікому не цікаво, що тут відбувається, всі над нами сміялися. Але сталося диво – студенти почали самі збиратися на Майдані під своїми прапорами. Наша єдина і основна вимога – щоб підписали угоду з ЄС. Ми хочемо жити в європейській країні, без корупції".

Людмила Тягнирядно, 19 років, Інститут журналістики Університету Шевченка. "Зв’язківець" студентів. Розповідає про процес прийняття рішень у страйккомі:

"Рішення у студентській координаційній раді приймають консенсусом. Скажімо, нам подзвонили нібито з уряду з запрошенням на якусь таємну зустріч. Ми оголосили про це на Майдані, потім швидко зібралися і сформулювали чіткі умови:

1. Ми не ходимо на жодні таємні зустрічі.

2. Якщо уряд готовий до діалогу, то будемо висловлювати наші вимоги лише публічно. Спілкуватися з представниками уряду ми будемо або на Майдані, або у присутності преси – причому список журналістів затверджуємо ми самі, щоб там не були лише урядові ЗМІ.

Після цього нам зателефонував радник Арбузова, знову нібито хотів якоїсь зустрічі, але ми вже знали, як діяти. Більше вони не дзвонили".

АндрійПриймаченко, 23 роки, навчається на факультеті журналістики Українського Католицького Університету у Львові. Разом з іще 11-ма студентами УКУ першим вийшов на львівський Євромайдан у ніч з 21 на 22 листопада.

Щоб прорватися до Києва, Андрієві та його друзям довелося перекрити трасу Львів-Київ.

"Наш автобус на Київ декілька разів зупиняли ДАІвці. Проводили обшуки, забирали права у водія, а потім узагалі вкрали номерні знаки. Ми викликали юристів, оточували ДАІвців і, зрештою, на дві години перекрили дорогу. Пригоди тривали всю ніч – Києва ми дісталися аж о 12 дня.

Ми не могли не приїхати, бо відчували, що людям на Майдані потрібна наша підтримка. У Львові наша місія на той час уже була виконана – ми підняли свій Майдан. Взяли і зробили. Взагалі будь-яка революція не робиться за розкладом. Усі революції починаються спонтанно.

У нашому університеті нам було просто: у студентів було бажання їхати до Києва, а в керівництва не було жодних можливостей нам суперечити.

Ми тут, бо хочемо, щоб наша держава орієнтувалася на європейські стандарти".

Павло Чебурей, 27 років, випускник Могилянки. Працює керівником із комунікацій прес-служби президента Києво-Могилянської академії. Допомагає студентам самоорганізовуватися.

"У мене є певний авторитет серед студентів, тому я їм намагаюся допомагати. Моя місія – щоб ці студенти дійшли до Майдану, звідси повернулися цілими і неушкодженими додому, не змерзли, не захворіли. Я їх тримаю в конструктивному руслі. Стежу, щоби не лізли битися з "Беркутом". Студенти – юні, гарячі. Пам’ятаю себе у 18, коли я виходив на Майдан. Ми не були радикально налаштовані, але нас було надзвичайно легко перелаштувати на що завгодно. Ми могли вийти на мирний мітинг, а до вечора дозріти до штурму Банкової, незважаючи на те, що там стояло 8 чи 10 рядів бійців із військовою технікою. В організації таких акцій важливо мати таку людину, яка знає, куди йти.

Революція – це добре, але жодна революція не варта того, щоб покласти за неї життя".

Саша Барабошко. 23-роки, випускник КПІ. Веде "треш-трансляції" з Майдану на платформі Uastream. За тиждень протестів його відео загалом подивилося понад 200 тисяч користувачів, а одночасно трансляцію переглядало 4 тисячі людей.

"Я пішов на Майдан у першу ж ніч, щоби на власні очі побачити, що там відбувається. Маючи набір гаджетів, які завжди зі мною – Iphone і 3g-модем, – зробив "трансляшку" в інтернет. Просто ходив по Майдану і розпитував людей, чому вони сюди прийшли.

Приклади таких трансляцій неодноразово бачив у Росії, тому здивувався, що для більшості українців це стало супер ноу-хау. Зараз технології набагато крутіші. Камеру можна прив’язати до коптера (летюча платформа, - INSIDER), і знімати Майдан згори. А можна розставити на сусідніх будинках Wi-Fi точки, купити антену за 200 гривень, і з інтернетом узагалі не буде проблем.

У мене є відчуття особистого протесту, бо досить довго влада нагнітала європейські настрої, а за кілька днів до саміту риторика стала абсолютно незрозумілою. Я б, може, і прийняв адекватну офіційну заяву (про призупинення процесу євроінтеграції, - INSIDER), якщо вона дійсно відповідає національним інтересам, але зараз стан такий, як після футбольного матчу Україна – Франція.

Євромайдан проходить спокійно і мирно, але мінімальна сутичка може його перетворити на щось подібне до подій у Туреччині. Я цього не хотів би, хоча запит на радикалізм є. Сподіваюся, Майдан у такій формі, як він є зараз, стане козирем у переговорному процесі".