Якщо ви думаєте, що скандал навколо книжки про одностатеві сім'ї для дітей був єдиним на Львівському форумі, то ви помиляєтеся. Були й інші речі, що видають стереотипне, а часом і середньовічне мислення деяких українців. І їх теж важливо відрефлексовувати.

Під час презентації книжки з історії кримських татар у ХХ столітті авторства Гульнари Бекірової на львівському Форумі видавців із залу прозвучало провокативне питання. “Львів’янин Ігор” запропонував присутньому в залі голові кримськотатарського Меджлісу Рефату Чубарову вибачитись за жорстокість кримських татар щодо українців, яка траплялась у XVІ-XVIІI століттях, а також припустив, що, можливо, біди, які випали на долю киримли у ХХ столітті й тепер, є “Божою карою” за те, що кримські татари робили раніш.

Чубаров відповів емоційно та змістовно. За ним до питання про історичну відповідальність народів, зокрема українського й кримськотатарського, звернулись інші присутні на презентації – Мирослав Маринович, Гульнара Бекірова, Василь Кметь. INSIDER публікує їхні відповіді. 

Рефат Чубаров, народний депутат:

 — Я один із тих людей, які поважають безмежну демократію. Але безмежна демократія вимагає щирої та, якщо хочете, жорсткої відповіді. Я вважав би себе останнім покидьком, якби сказав, що всі катастрофи, які пережив український народ, українська нація в ХХ столітті — то є Божа кара за події, що відбувались століттями раніше. Я ніколи такого не скажу, і ніколи не прийму, як таке говоритимуть про мій народ. Це перше.

Рефат Чубаров
Я вважав би себе останнім покидьком, якби сказав, що всі катастрофи, які пережив український народ, українська нація в ХХ столітті — то є Божа кара за події, що відбувались століттями раніше

Всевишній знає, що він здійснює по відношенню до нас — але ми, виконуючи заповіді Всевишнього, маємо розуміти власну історію і, виходячи з неї, робити все для того, щоб із подій минулого брались усі уроки. Не виключно ті, які вам або мені подобаються — але всі! В нашій спільній історії було дуже багато такого, чим ми можемо сьогодні пишатись і що ми маємо шанувати. Ми були спільними побратимами — військовими побратимами.

 

Ми оберігали разом власні інтереси тих спільнот і державних утворень Кримського Ханства, гетьманських утворень. Слухайте, я нещодавно був у Конотопі. Шість тисяч кримськотатарських вершників лежать там, у конотопській землі. Ці люди в 1659 році вийшли з Криму, прийшли до Конотопу — але не так, як російські війська приходили, щоб забрати собі всю цю землю — але захистити разом з українськими козаками власне українські землі. Ми були в Берестечку — також разом. Ми були під Жовтими водами — поляки, українці, кримські татари. Живучи в одному великому геополітичному просторі, у притаманні тим часам способи ми намагались вирішити питання власних взаємин, власного розвитку, власного збереження. І, якщо хтось сьогодні хоче нинішніми матрицями вирішувати питання того часу — та ви просто, знаєте, не будете встигати вибачатись за власні — якщо ви хочете перенести це на себе сьогоднішніх — події 300, 250 чи 200-річної давнини.

Рефат Чубаров
Кримські татари — 40 тисяч вершників, 40 тисяч! — прийшли на захист українських земель. Вони були там головною, рушійною силою. після розгрому російського війська цар Олексій Михайлович вийшов на Кремль у дранті. І Москва в жаху плакала, бо ж татари та українці йдуть

Коли ви про це говорили, я згадав знаєте, про що? Вибачте, але ви мене зачепили — і я маю сказати, що є. Я знову згадаю Конотопську битву 1659 року. Просто шалена поразка Московського воїнства, яке, як агресор, прийшло на українські землі. Кримські татари — 40 тисяч вершників, 40 тисяч! — прийшли на захист українських земель. Вони були там головною, рушійною силою. після розгрому російського війська цар Олексій Михайлович вийшов на Кремль у дранті. І Москва в жаху плакала, бо ж татари та українці йдуть. А знаєте, чому далі не пішли кримські татари? Ви знаєте! Бо Іван Сірко пішов на Крим, на татарські землі.

Я зараз кажу не з засудженням, не з вимогою комусь вибачитись. Просто, як історик, я повертаюсь у ті часи, намагаючись розуміти, які підводні та відкриті, явні й неявні механізми визначали тоді поведінку великих спільнот, великих держав, маленьких груп.

Малюнок про депортацію кримських татар 1944 року з сайту Українського інституту національної пам’яті

Думаю, нам усім треба аналізувати, висвітлювати те, що в минулому було, з нашої теперішньої точки зору, неприйнятно. Не треба тут когось вибілювати. Але ще історія вимагає, щоб висвітленням білих плям займались професійні дослідники. Хай цим займаються українські, кримськотатарські, польські історики. Наприклад, є багатотомник професора Валерія Возгріна про історію кримськотатарського народу. З неї багато можна взяти, й та інформація — дещо інша, ніж у книжках російської історіографії. А ви в питанні відтворили саме її погляд.

 Мирослав Маринович, віце-ректор Українського католицького університету, співзасновник Української Гельсінської групи, дисидент, публіцист та релігієзнавець:

— Мені пригадується недавній вибух обурення з боку українців, коли представник польської церкви в Україні, точніше, римо-католицької церкви, повторив цю ж формулу. Що нинішні проблеми України на Донбасі — наслідок того, що Україна не вибачилась за Волинську різню. Реакція з боку українців була: ”так говорити не можна!”. Отже, давайте скажемо собі: лишімо Господа Бога Господу Богові. Забудьмо про такі способи мислення. Такою мірою зловживати поняттям Бога – недопустимо для будь-якої живої істоти.

Мирослав Маринович

У римо-католицькій церкві недавно сказали, що нинішні проблеми України на Донбасі — наслідок того, що ми не вибачились за Волинську різню. Реакція з боку українців була: ”так говорити не можна!”

Гульнара Бекірова, історик:

— По завершенню цієї події я говоритиму з Мирославом Мариновичем про Петра Григоренка – людину, яка, можна сказати, зламала своє спокійне життя просто заради справедливості. Він став частиною, одним з ідеологів кримськотатарського національного руху. Наскільки добре в Україні про це знають? А серед кримських татар про нього пам’ятають мало не в кожній родині. Нам, усе-таки, варто культивувати сторінки спільної боротьби, спільних радощів — і пам’ятати не лише те, що нас роз'єднує. Адже й російська імперська історіографія, і сталінська — усе, що писали про минуле кримських татар після 1944 року — це, насправді, ще один злочин радянської влади. Ці міфологеми, ніби міни сповільненої дії, отруюють наше життя

Василь Кметь, керівник наукової бібліотеки Львівського національного університету ім. Івана Франка:

— Коли наприкінці 90-х — на початку 2000-х років у нашому університеті з’явились перші студенти-кримські татари, я пережив один дуже цікавий епізод. Я приймав іспит з історії України XVI-XVIII століття, і Сейран, кримський татарин, витягнув білет. У момент, коли я записував його прізвище й номер білету — звернув увагу, що одне з питань стосувалось нападів кримських татар на українські землі наприкінці XVI сторіччя. До цього моменту для мене це було звичайним питанням курсу історії України. Натомість, коли Сейран дійшов до своєї парти й почав готувати відповідь — я вже хвилювався. Мені постійно стояв він перед очима, і я думав: добре, я маю собі уявлення про ті події — а що думає він?

Василь Кметь
Сейран витягнув білет із питанням про напади кримських татар на українські землі наприкінці XVI століття. Раніше для мене це було звичайним питанням курсу історії України. Але у випадку з Сейраном я захвилювався

Його відповідь була в межах навчальної програми. Але пізніше ми вирішили зустрітись із студентами-кримськими татарами, й провели семінар про стереотипи. Я дуже сумлінно вичитав шкільні підручники з історії України та визбирав усі сюжети і всі, так би мовити, моменти, де зображувались татари — і просив колег-татар зробити те саме про українців. І коли ми це співставили, вийшло неймовірно цікаво. В літературі, яка надихається роботами минулого, зібрано чимало стереотипів та маніпуляцій. Тому нам потрібні нові книжки — без них.

Польові шеврони добровольчого батальйону “Крим” (зараз одноіменний батальйон поліції), який активно воює на Донбасі на українському боці. Більшість бійців у його складі – етнічні кримські татари.

Записав Антон Семиженко, INSIDER